«Почули пастирі, як ангели величають Христа, що в людському тілі прийшов на світ, і поспішили до Нього, як до пастиря, а побачивши Бога, як те ягня непорочне, вигадуване в лоні Марії, привітали її словами:
Радуйся, Мати ягнятка і пастиря;
Радуйся, кошаро овець духовних;
Радуйся, захисте від ворогів невидимих»
Після того, як Богородиця згодилася на Богоматеринство, а св. Йосиф прийняв обов’язки законного опікуна і батька, Слово Воплочене являється світові видимо у постаті Дитини. Вертеп на околицях Вифлеєму, де серед темної і холодної ночі перебували вівці зі своїми пастухами, стає колискою для Божого Дитяти, а навіть більше – кивотом, де Бог прийшов до людей і тепер перебуває у товаристві найближчих – Пресвятої Богородиці і праведного Йосифа. Він сам є тим «непорочним ягням», яке, згідно з пророцтвом Ісаї, буде заколене на спасіння світу неподалік від місця свого народження – в Єрусалимі (пор. Іс. 53, 7).
Називаючи Богородицю «Матір’ю ягнятка і пастиря» – автор Акафісту виражає таємницю Її Богоматеринства, адже вона народила Христа – Бога і людину, водночас «Пастиря і ягнятка». Невипадково в наступному стишкові буде мова про «духовних овець», тобто людей, які блукають по світі, не маючи пастиря та шукають поживи, захисту, безпеки.
Саме ці духовні овечки – пастирі, тепер першими спішать на голос Ангела до вертепу, щоб поклонитися Пресвятій Богородиці – живому кивотові, на руках Якої спочиває Боже Дитя – Пастир пастирів і Спаситель світу.
Це дуже знаково: убогі йдуть до Бога. Убогі шукають у Бога порятунку і спасіння. Минуть роки і ця Дитина виголошуватиме свою «програмну» проповідь, в якій убогим буде виявлена особлива увага: «Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство небесне» (Мт. 5, 3). Наш Бог має якусь дивовижну «слабкість» до убогих: Він кличе їх першими до себе, Він простягає до них Свої руки, Він обдаровує їх першими Своїми Божими дарами – миром і благословенням.
Пресвята Богородиця, відвідуючи Єлисавету, прославлятиме Бога за цю Його прихильність до убогих, коли виголошуватиме свою величальну пісню і величатиме Господа, який «могутніх скинув з престолів, підняв угору смиренних, наситив благами голодних, багатих же відпустив з порожніми руками» (Лк. 1, 52-53).
Убогі стають привілейованими адресатами Божого діяння саме тому, що їхні руки і серця відкриті до дару, якого вони так дуже потребують. І ось тепер ті, хто сам випасав смиренних овечок і ягнят, спішать до Пастиря, який з’явився в людськім тілі, шукаючи у Нього захисту, безпеки, повноти життя. Разом з Дитям стрічають і вітають Богородицю як ту, через яку ці Божі дари прийшли у світ.
Спішімо до Богородиці з Дитятком на руках, відкриваючи наші руки і серця перед цим Пастирем і Ягнятком, визнаючи нашу вбогість, – духовну і матеріальну, щоб Він, як Добрий Пастир, за молитвами Своєю і нашої Матері, дав нам захист від ворогів видимих і невидимих, щоб збагатив нас своєю убогістю (2 Кор. 8, 9) та наповнив нас дарами, яких ми так дуже потребуємо на наше спасіння і освячення!